Форум » Славянский Форум » Панславизм » Ответить
Панславизм
Виктор: Как вы относитесь к панславизму? Это понятие искажали по-разному, но я предлагаю простое определение – духовное и культурное единение славян. Какие проблемы могут возникнуть при этом единении? С кем надо налаживать связи, а с кем нет? Да и актуально ли это?
Ответов - 27, стр:
1 2 All
Борисъ: Я к панславизму отношусь положительно. Все славянские народы -- братья. Хорошие или не очень это уже другой вопрос. Но не нужно ставить панславизм во главу угла. У русских своих собственных проблем -- выше крыши. Нужен принцип разумной достаточности. Конечно, отдать живот за други своя на личном уровне -- великий подвиг и заслуга перед Господом, но на государственном нужен другой подход. Делать кому бы то ни было что-либо "до последнего русского" мы просто не имеем права. Наше Отечество в смертельной опасности.
Вячеслав: Есть смысл налаживать связи между украинцами, русскими, сербами и беларусами, так как это единственные славянские национальности, верные своему происхождению и вероисповеданию и еще не полностью отравленные западными ''общечеловеческими'' ценностями. Неблагодарные братушки-болгары слишком горды своим выступлением в ЕС, большинство македонцев (судя по полученной мною информации из македонского форума) открещиваются от своего славянского происхождения, со славянами-католиками такая же ситуация как с болгарами плюс мы никогда не будем с ними достаточно схожими в духовных ценностях, чтобы интегрироваться между собой. Жаль некому проводить эти идеи, в наши времена среди панславистов нет таких полководцев как Михаил Скобелев и таких дипломатов как граф Игнатьев....
Вячеслав: вот статья по нынешнему состоянию панславизма http://libra.kiev.ua/list_prose.php?show_id=3074&page=2
Вячеслав: вот еще одна замечательная статья про славянство, у меня есть книга этого автора ( он всегда пишет по-украински, так что такой же статьи на русском не нашел) про историю западных и южных славян «ЩОБ УСІ СЛОВ’ЯНИ СТАЛИ ДОБРИМИ БРАТАМИ...» Голос літератури на сторожі православного слов’янства Олександр ЯРОВИЙ, кандидат філологічних наук Коли минули останні мученицькі секунди земного життя Спасителя, коли звершилася велика Жертва на хресті, то, як відомо, навіть природа вжахнулася страхітливому людському злочину боговбивства: не змогло цього бачити сонце, потряслася й розсілася земля, але сердець людських у закам’янілому гріховному світі потряслося небагато… Сили зла продовжують розпинати Бога в людській подобі. Сьогодні приноситься в жертву православний сербський народ. Хто наступний на черзі? У святі й велично-печальні дні Великого посту ми стали свідками торжества Каїнової злоби, спрямованої на балканських слов’ян. Волає до неба кров сербських братів, палають святині й мирні домівки Косово. А жорстокий, лицемірний, продажний і «двоєстандартний» світ мовчить, «не помічає», не рятує. Мовчить і наша цивілізована, «гуманна», європоцентрична інтелігенція. Втім, мовчить не зовсім, бо не забуває до ладу й не до ладу зі звичною активністю колекціонувати провини «москалів» перед Україною й «не бачить» сучасних злочинів проти людей і людяності, коли продумано винищується цілий народ. Справді ж, «батечко Захід» не віддячить грантами, преміями та круїзами за зміцнення слов’янської солідарності. Це вам не клинки розбрату вбивати в живе духовне древо православної спільноти. Правда, мовчать не всі. Будить громадську думку, приколисану глобалістичними облудами, поет і чесний політик Борис Олійник, відомий своїм безкомпромісним відстоюванням слов’янської гідності з трибун найвищих міжнародних інституцій. Продовжуючи благородні традиції класики, якій ніколи не було чужим гасло «за вашу і нашу свободу», поет писав ще кілька років тому, коли сербська земля стогнала під бомбардуванням іноплемінних «миротворців»: Брате сербе... Ти знову стоїш наодинці У двадцятому віці на смертній межі. Тільки й те, що сьогоднішні хижі ординці На «фантоми» змінили горбаті ножі. Схаменімось, братове по вірі прадавній! То не важить, чиїх ми племен і родів: Сатана замахнувся на світ православний, На чертоги і храми отців і дідів!.. («Гей, слов’яни!») Сьогодні непроханих гостей зі смертоносними «дарунками» замінили «домашні» албанські екстремісти, що почувають безкарність у затінку прихованого світового антислов’янського фашизму. Відомий сербський науковець та дипломат Раде Філіпович з болем говорив київській науковій аудиторії на недавній конференції православної тематики в МАУП (Міжрегіональна академія управління персоналом) про те, чому настільки пекучою для сербів є рана косовської проблеми. Він образно зазначив: «Косово — це сербський Єрусалим. І сербська Голгофа». Цей Єрусалим сербів оточений не військом, як святе місто в євангельському пророцтві (Лк. 21,20), а бандою... Оскверняються святині, гинуть люди. У Першій світовій, відзначає холодна беземоційна статистика, загинуло близько одного мільйона сербів із чотирьох з половиною. Друга світова забрала біля 1 мільйона 700 тисяч сербських життів, тобто близько третини населення. Що це, як не довготривалий, продуманий геноцид волелюбного народу, нищення форпосту Божого — Православ’я на теренах Балкан? Кількісно маленький, але величний духом і незламний народ заважає переможній побудові глобалістського концтабору уніфікованих бездуховних рабів. Заважаємо і ми, і Росія, заважає наше прагнення єдності, якому чиниться стільки перепон, передусім інформаційних. Стають на перешкоді наші виплекані Православ’ям культури, наша міцна історична пам’ять. Влада транснаціонального суперкапіталу, нові господарі куплено-проданого світу, хазяї за правом «єдиного сильного» збагнули, що сьогодні нема виняткової потреби витрачатися на дорогу гонку озброєнь. Підкорювати континенти можна доволі дешевим промиванням мізків, точніше «вимиванням» автентичного релігійного, історичного та культурного знання і насаджуванням згубних «концепцій», які точніше можна назвати збоченнями та перекрученнями. Дається «зелене світло» таким теоріям та дослідженням, які грають на руку поширенню глобалістського диктату, що нерозривно пов’язаний з нівеляцією традиційних національних та конфесійних (православних) цінностей. Одночасно поет не припускає й думки про ігнорацію, нівеляцію жодної мови, «слова» (а тим більше слова рідного, українського!) в омріяній новій слов’янській родині. Для нього прихильник слов’янської єдності, який не знає і не шанує власного народу, є просто лицеміром, вартим зневаги: І Коллара читаєте З усієї сили, І Шафарика, і Ганка, І в слов’янофіли Так і претесь... І всі мови Слов’янського люду — Всі знаєте. А своєї? Дастьбі... Колись будем І по своєму глаголать... («І мертвим, і живим...») Інакше кажучи, без національного патріотизму, мірилом якого є відданість рідному слову, марно проголошувати себе слов’янином, «слов’янським патріотом». Об’єднання на рівноправних засадах, як «добрих братів» слов’янських народів — такою була благородна мрія Шевченка, втілена в образі «сім’ї вольної, нової». Нею, безперечно, не міг бути СРСР, проте й сучасна Україна «не дотягує...» Чи така мрія — утопічна? Долі народів у руці Божій. Але Господь дивиться і на наші зусилля, нашу працю, наше виконання великих заповітів... Причому Кобзар не був поодиноким романтиком слов’янської ідеї. Поруч з ним біля витоків Кирило-Мефодіївського братства стояв історик і письменник Микола Костомаров... Згадаймо неспокійного, неоднозначного Кобзаревого сучасника Пантелеймона Куліша, автора першого історичного українського роману «Чорна рада». Як зазначав літературознавець М.Жулинський, «багато чого ріднило Куліша і Шевченка. Передусім — доля рідного народу... Просвітительський і християнський ідеали рівності, справедливості, братерства, ідеали всеслов’янскої рівноправної єдності, які сповідував Пантелеймон Куліш не були чужими й Тарасові Шевченку» (передмова до 2-томника П. Куліша, 1989 р.). Тарас Григорович захоплювався блискучим романом Куліша. Твір, до речі, не дихав злобною ненавистю до «москальства» та оспівуванням «відрубності» українського життя від слов’янського контексту, як це притаманно тепер писанням про козаччину багатьох сучасних «гiперпатріотів»... «Спасибі тобі, Богу милий, друже мій великий... за «Чорну раду». Я вже її двічі прочитав, прочитаю і третій раз. І все-таки не скажу більш нічого, як спасибі» (лист від 5 грудня 1857 р.). Один з найколоритніших образів роману — запорожець Кирило Тур, побратимом якого виступає серб Чорногор. Вони побратані, зазначимо, за церковним звичаєм: у давніх требниках подавався такий чин засвідчення побратимства, який звершував священик, хоч зараз це належить до малодосліджених питань... Письменник оповідає устами Тура: «От і зайшли у братство та й попросили панотця прочитать над нами із Апостола, що нас поріднило не тіло, а живе слово Боже; і от уже ми тепер рідні брати». І далі: «Треба, — каже, — вам, панове, знать, що Чорна Гора теж святе, що й наша Січ... А що вже воювать з бусурменами, так хоч щодня. Та як у їх воюють, коли б тілько ви знали!» Отакий щирий захват воїном-побратимом з іншої, але не чужої землі... Втім, не дивно, що зараз, коли на догоду прозахідним антиправославним та русофобським тенденціям вирощуються згадані теорії «відрубності» від єдинокровної духовності, цю сюжетну лінію побратимства в Кулішевому творі пробують пояснювати як кон’юнктуру «гнучкого Куліша»: мовляв, то був момент зацікавленості царизмy ситуацією на Балканах, і Куліш на це спеціально зреагував і т.д. За такою логікою й тости гоголівського Тараса Бульби за «віру православну», «за товариство», Вітчизну, «руську землю» — також кон’юнктура. Так само й кров’ю серця написані Довженкові рядки (щоденникові, не для друку!) про «героїзм українського і руського народів у війні» — можна виставити бажанням прислужитися владі (і це за ситуації, коли митець не побоявся вступити в смертельно небезпечну полеміку із цілою сталінською державною машиною!) «Дрібні» пояснення як для геніїв... У щирість та благородність великих людей сьогодні віриться важко, як у щось мало реальне. Чимало романтиків стають зневіреними, байдужими прагматиками, яким припиняють боліти долі сучасного великого світу, хоч у ньому нині нічия хата вже не встоїть тихо «скраю», не відбудеться нейтральним спокоєм. Велике дрібніє, палке охолоджується. Збуваються слова Христа: «И мнози лжепророцы востанут, и прельстят многия; и за умножение беззакония, изсякнет любы многих» (Мф. 24; 11, 12). Лишається любов небагатьох. Височіє незламне навіть у малих спільнотах Православ’я, яке, за висловом покійного митрополита Іоанна (Сничова), єдине володіє реальною силою протистояти світовому злу. Навколо «слов’янської проблеми» — безліч фальсифікацій, неправд, наклепів. Князь світу сього воздвигає люте переслідування земних носіїв Божого уставу. Але земне й преісподнє зло може бути переможене тільки Хрестом, а не обмеженими людськими зусиллями. Вибраність слов’янства, як свідчить і літературне слово, — це вибраність на тяжке хрестонесення історії, в авангарді якого сьогодні йдуть мученики-серби. Їх підтримують наше слово, наша молитва, наша спільна віра. Завершимо цитуванням сучасного поета, рядки якого згадували й на початку цього тривожного роздуму про слов’янські слово, славу і біль: Осінившись триперстям, у вірі — єдині, Ми укріпимо вірою душу і плоть! І якщо навіть світ нас полишить, як нині — Ми — незборні, бо з нами Господь! вот еще статьи с этого же сайта, на этот раз на русском 1) Когда небо вылало над Липляном http://pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=article&action=fullinfo&id=209 2) Раны православной Сербии http://pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=article&action=fullinfo&id=208 3) Одну из церквей сожгли вместе со священником http://pravoslavye.org.ua/index.php?r_type=article&action=fullinfo&id=211
Борисъ: Тяжело всегда становится на сердце, когда видишь, слышишь или читаешь про то, что творит мiровое правительство в Сербии. То же самое и гораздо больше они сделали бы и с нами. Но пока не могут. Именно поэтому они всячески стараются посеять вражду в русском народе, расколоть его на как можно больше частей, посеять смуту в умах, скомпрометировать Православную церковь. В ответ мы можем поставить только русское единство. Пусть мы все разные и готовы спорить до изнеможения. Придет время, и Господь укрепит и сплотит Русских людей. Будет сильная Россия -- будет крепнуть и панславизм, не будет ее -- никакой панславизм ни будет весить ни гроша на весах истории, впрочем и самой истории тогда тоже уже не будет.
Архан: Вячеслав А Вы были на одном панславянском форуме с одноименным названием? С администратором одесситом(в лице модератора), который начинал свой «задел» на подобе панслависта(и форум свой соответстенно назвал),но со временем закончил откровенной русофобией. Но сам на вопрос об этом отвечает:-«это я просто украiньcьку культуру продвигаю»и к форуму это не относится:)
Димчо: На счет объединение славян. Вообще большинство болгар (обычных людей) ета тема не особо и волнует. Среди людей интересующихся политикой за панславизм очен маленький процент. Постараюсь объяснится. Болгария от славян и православных (имею ввиду наших соседи) видела только плохое. И сам панславизм воспринимается как попытка обосновать стремление одного к доминации. Ничего , что ети стремления могут быт обективно обоснованы. А вот об культурном единстве и сотрудничестве славян, то думаю, что в етом отношения только отъявленные русофобы (коих в Болгарии огромное меньшинстве) будуть против. И етот вопрос, об культурном единстве и сотрудничестве славян, он актуалень и для масовой публике.
Вячеслав: 2 Борисъ Россия -- будет крепнуть и панславизм, не будет ее -- никакой панславизм ни будет весить ни гроша на весах истории, впрочем и самой истории тогда тоже уже не будет. Панславизм - это единение равноправных братьев-славян, выступление единой дружиной навстречу общему врагу. Без любого из братьев мы становимся слабее, будь это Россия, Украина или Болгария. Руководствуясь логикой, указанной в цитате, из славян останутся только русские на северо-востоке и сербы на юге и исчезнет множество оригинальных и самобытных национальных культур, а после и сербы исчезнут. Какой же это панславизм, если, кроме русских славян не останется? Придумайте этому явлению другое название. посеять вражду в русском народе, расколоть его на как можно больше частей Пока еще не поздно это предотвратить. Нужно находить общий язык с теми русскими субэтносами, которые раскольничают - казаки, сибиряки (теперь согласен с Орешником, что раскольничают не представители вышеперечисленных категорий, а часть интеллигентов - провокаторов; последующие наши с Орешником сообщения по поводу сибиряков перенесены в соответствующую тему Вставлено модератором. Вячеслав... у русских и своих проблем хватает, зачем еще к соседям в огород лезть с прдложением назвать его по-своему, если соседям это откровенно не нравится и они об этом прямым текстом объясняют. Гораздо лучше договориться с соседями и вести на равных правах свободную торговлю, в отличии от "неродственных соседей" и вместе давать отпор общему врагу. 2 Архан у Вас осталась ссылка на этот форум? Я бы мог попробовать и там кое-что объяснить. В любом случае, Вы ведь понимаете, что за действия того модератора я не в ответе?
Вячеслав: Товарищи, лучше скажите, как вам вообще статья и ссылки? А вы читали материалы по ссылке, которую я выложил в теме про будущее отношений между славянами? Там много интересных интервью примечательных людей!
Архан: Вячеслав пишет:В любом случае, Вы ведь понимаете, что за действия того модератора я не в ответе? Да об чем речь...это было просто некоторое информативное приложение, относящееся напрямую к тому форуму Вячеслав пишет:Я бы мог попробовать и там кое-что объяснить.там в последнее время посещаемость резко упала..отчасти из-за упомянутой выше причины. Интересные темы хоть раньше и присутствовали,но большинство из них носят провокационный или противоборствующий характер.А так в последнее время он заселен: 1.просто молчащими участниками 2.любителями спорить-противоречить на любую запостелую тему по причине и без таковой 3.некоторыми хамоватыми бандерИвцами(характерно что с восточных регионов) Интересно другое.А именно то,что форум с таким подтекстом называется не иначе как «панслав»:D И отношение между славянами(не в полном и объективном объеме конечно)но в некоторой степени все же там отображено. осталась ссылка на этот форум http://panslav.borda.ru/
Борисъ: Вячеслав пишет: Панславизм - это единение равноправных братьев-славян, выступление единой дружиной навстречу общему врагу. Согласен, только в одно государство сливаться не нужно. Лучше союз друзей-соседей. (к "Украине" это не относится ) Вячеслав пишет: Нужно находить общий язык с теми русскими субэтносами, которые раскольничают - казаки, сибиряки... А как Вы это себе представляете?
Вячеслав: Согласен, только в одно государство сливаться не нужно. Лучше союз друзей-соседей. (к "Украине" это не относится ) если остальные русские и русское правительство относится к этому вопросу так, как к нему относитесь Вы, то закончится экономическим союзом России и Беларуси, но не более. Интересно, а какие у России ещё есть друзья-соседи, кроме Беларуси и Сербии, вступающей в ЕС? Есть и другой вариант. ЕС замораживает для ВСЕХ стран процесс вступления, Сербия и сербский народ в разочаровании от перспективы передачи Косово и отказе в интеграции переходит полностью на прославянский вектор развития, на Украине Янукович побеждает во второй раз на Парламентских выборах и снова становится Премьером, развивая добрососедские отношения с Россией, и конечно, снижение напряжения между украинцами и русскими и внушение им некоторых некоторых общих идей. Но для начала славянам надо перейти на новый этап самосознания, а к этому, мне видится, мы пока не готовы. -Нужно находить общий язык с теми русскими субэтносами, которые раскольничают - казаки, сибиряки... -А как Вы это себе представляете? Борисъ, это проще простого, просто в российскомправительтстве никто всеръёз не воспринимает то, что появился некий искуственный сибирский язык, не прислушиваются к тому, что есть определенные проблемы у казаков, в том числе и межэтнические. А если и прислушиваются, то не уделяют им достаточного внимания. На самом деле такие недоразумения враз унимаются информационными методами, и не блокадой освещения событий, как это принято в РФ (недавние Ставропольские события и мои наблюдения за ставропольским форумом показали, что даже местные жители пребывали в информационном вакууме), а наоборот, активным освещением и направлением общественного мнения в нужное русло. Во время бомбёжек Сербии русские и сербы проиграли информационную войну, недооценивая её значение. Дошло до того, что американцы стали покупать русских журналистов и те стали писать откровенно антисербские статьи (я встречал такие издания и на Украине, помните статью ''Милошевич - мясник'' с надписью ''кто теперь ответит за геноцид'' или что-то в этом духе на обложке какого-то новомодного журнала?), но все равно у нас телевидение и печать отдавала предпочтение сербам. Сейчас дешевле подкупить прессу и телевидение, чем сбрасывать бомбы и высаживать десант.
Борисъ: Вячеслав пишет: если остальные русские и русское правительство относится к этому вопросу так, как к нему относитесь Вы, то закончится экономическим союзом России и Беларуси, но не более. Есть и другой вариант: Белоруссия такая же неотъемлемая часть России, как и Великороссия с Малороссией. Россия возсоединяется под властью Православного царя и предлагает союз другим славянским Православным странам. Каким он будет -- Воля Божья. Об этом рано размышлять. Вячеслав пишет: Борисъ, это проще простого, просто в российском правительтстве никто всеръёз не воспринимает то, что появился некий искуственный сибирский язык Вот также и в царском правительстве никто серьезно не обращал внимания на появление украинства и мовы, а теперь вот попробуй Вас переубедить, что все это было создано и развивается искуственно. Такое впечатление, что главные украинцы живут в Канаде и США, а мы тут без них и не знаем, не понимаем -- как бы нам еще "розбудовуваты дэржаву".
Вячеслав: Такое впечатление, что главные украинцы живут в Канаде и США, а мы тут без них и не знаем, не понимаем -- как бы нам еще "розбудовуваты дэржаву". Это точно! Не этим предателям учить нас украинскому языку и державности. P.S. мы можем обсудить это в соответствующей теме
Вячеслав: Борисъ пишет: Белоруссия такая же неотъемлемая часть России, как и Великороссия с Малороссией. Россия возсоединяется под властью Православного царя и предлагает союз другим славянским Православным странам. Каким он будет -- Воля Божья. Об этом рано размышлять. я старался спроэктировать ситуацию такой, какая она будет в ближайшем будущем . Я не имею морального права высказываться негативно в адрес монархистов (да и незачем, собственно говоря) так как мой прадед, фамилию которого я ношу, украинский казак, до 1916 года был белогвардейским офицером и охранял Зимний, потом ушёл на пенсию. Говорят, он чрезмерно переживал по поводу прихода к власти большевиков. Но при всем моем уважении к монархистам, то, что Вы пишете (см-е цитату)звучит не очень реалистично. Лично я за Всеславянскую Конфедерацию свободных славянских народов!
полная версия страницы